olga_den_f

*
Хто навчався на філфаку, той добре знає, що таке фольклорна експедиція. У всіх літо як літо, а тебе з однокурсниками везуть в якесь село, заселяють в старий клуб і дають завдання – 100 одиниць фольклору. Хоч частівки, хоч пісні, хоч казки. Хоч мікс ...

Літо стояло таке, що не хотілося виходити зі старого прохолодного клубу, увішаного портретами генсеків ... але сидіти в селі не хотілося ще більш ... і пішли ми з касетними магнітофонами "Весна" донецькими селами.

Люди працювали в полі, косили сіно, солили помідори, і мало хто погоджувався все кинути і співати нам пісні. Нас пригощали яблуками, медом, пирогами і йшли до своєї роботи. Але були такі селяни, що жаліли нас і виділяли час. І от тут ми штовхнулись с першою "проблемою" – люди розмовляли і співали українською. А ми ж – російське відділення! Нам потрібні тільки російські "одиниці" фольклору! А взяти їх ніде!

Наші колеги з українського відділення швиденько все назаписували і поїхали, а ми залишились ... І тут комусь прийшла в голову геніальна ідея – піти пішки в Ростовську область! Це хвилин сорок ... Натхненні і веселі ми приходимо в ростовське село, яке розташоване на кордоні з нашим Амвросієвським районом. Але і тут нас спіткала "невдача" - усі розмовляють українською! Усі! А село називалось Вареник ... точніше хутір. Хутір Вареник.

Це було в середині 80-х ...

Зараз ті українські села, де ми збирали фольклор, окуповані Росією.

Тетяна Малахова; 6 грудня 2020 р. ; https:/www.facebook.com/malaxova.tg/posts/2716452788621248